Наприкінці 1987 року було вирішено провести паспортизацію малих річок України, і фахівці, зокрема з Чернівецького філіалу інституту «Львівгіпроводгосп», узялися вимірювати, рахувати й записувати. Паспорт невеликої річки біля Динівців відкривається рядком, на якому хочеться зупинитися: Дінауци, інші назви: Диновці та Баджі-Ілуй.
Річка бере початок на північний схід від села Динівці, тож розгадку її імен варто шукати в історії села. Перша письмова згадка про нього датується 20 грудня 1437 року. У молдавській грамоті цього року боярину Михаїлу з Дорохоя було передано низку сіл, серед яких і наше, назване Зінауць, або Дінеуць. Через чотири з лишком століття, у 1859 році, це вже «Диноуці» Хотинського повіту Бессарабської губернії: 1554 мешканці у 238 дворах і православна церква.
Тож двоє з трьох імен річки, по суті, одне слово, пов’язане з назвою села, записане по-слов’янськи (Диновці) і по-румунськи (Dinăuți).
А ось звідки взялося Баджі-Ілуй, невідомо: офіційних версій походження немає. Назва схожа на мовний артефакт, у якому зустрілися кілька епох. Нижче наведено припущення про походження назви. Перша частина назви може бути пов’язана з тюркським словом bacı («старша сестра», а також шанобливе звертання до жінки) або зі словом, спорідненим із татарським баҗа («свояк»). Є й інша можливість: у молдавській мові слово baci означає старшого пастуха, і тоді назва могла виникнути від пастуського імені чи прізвиська. Друга частина, найімовірніше, румунська (молдавська): закінчення -ului виражає належність. Якщо так, то Баджі-Ілуй означає «потік, що належить Баджі», хоч хто саме цей чи ця Баджі, залишається невідомим.
Документально ця назва підтверджена в «Каталозі річок України» 1957 року, де річка значиться під номером 311. Використовувалась вона й на військово-топографічних картах XIX – початку XX століття. Втім, у побуті та на сучасних картах закріпилася назва Динівці, за іменем села, а паспорт 1994 року фіксує її як Дінауци.
У вимірах річки теж є розбіжності. Паспорт 1994 року дає довжину 25 км і площу водозбору 96,8 км². Каталог 1957 року та дослідження річкової мережі Хотинської височини називають 24 км і 61,8 км². Різниця в довжині невелика, а от площа басейну відрізняється помітно.
Річка лежить на Хотинській височині з розчленованим горбистим рельєфом. Через це, хоч річка і вважається рівнинною, але падіння її чимале. Від витоку на висоті близько 245 м до гирла біля села Ванчиківці на позначці 120,5 м набігає 124,5 м перепаду на 25 км шляху. Якщо просто поділити перепад на довжину, вийде приблизно 5 м на кілометр. Це відчутний, але не різкий спуск: річка не мчить, а поступово скочується до Пруту. Її русло до того ж не пряме. Коефіцієнт звивистості 1,27 означає, що шлях води приблизно на чверть довший за відстань між витоком і гирлом по прямій.
Приток у Динівців 22. Єдина довша за десять кілометрів –Котилів (16,6 км), решта 21 –це водотоки, які разом мають 42 кілометри. Густота мережі становить 0,43 км/км² для самого русла і 0,86 км/км² з усіма водотоками.
Тож Динівці –не одна лінія на карті, а ціла система, що збирає воду з навколишніх схилів і їй байдуже скільки в неї імен.
Вона текла під кількома, змінюючи мови, як змінюють береги, і щоразу все одно доходила до Пруту. Вода ж не чекає, поки її назвуть, і не страждає, коли про неї забувають. Річка просто тече, і в цьому її сила – бути собою, хоч би як її називали.
