За ним довжина Шубранця становить 26,6 км, площа водозбору – 196 км². Витік основної річки зафіксований на висоті близько 255 м, а гирло в районі Садгори – Старої Жучки – на висоті близько 155 м. Середній похил річки становить 3,72 м/км. Дві основні притоки – Задубрівка й Мошків за своєю довжиною цілком співмірні з головною річкою. Саме тому на старій карті їхнє злиття виглядає майже як зустріч рівноправних водотоків.
Інформація щодо Шубранця в сучасних довідкових джерелах дещо різниться: близько 25 км довжини, 205 км² площі басейну та похил 3,4 м/км. А чинний каталог річок басейну Дунаю наводить для Шубранця 26,4 км.
Ці відмінності не обов’язково означають чиюсь помилку. Для малих водотоків результат залежить від методики картографування, масштабу карти, визначення початку постійного русла, деталізації його вигинів та уточнення меж водозбору. Тому для історії рік цінною є наявність архівних та сучасних вимірювань – вони дозволяють бачити не просто цифру, а розвиток знань про ріки.
Однією з цікавих особливостей Шубранця – є його подвійна ідентичність. Змінюється ландшафт навколо річки – і разом із ним змінюється її ім’я.
Залежно від того, де саме ми перебуваємо, одна і та сама річка має різні назви та сприйняття.
До Чернівців річка несе свої води у природному ритмі. Вона неквапливо звивається долиною, збирає воду з навколишніх схилів і малих приток, й несе її далі. Та щойно Шубранець входить у Чернівці, змінюється не лише краєвид. Серед щільної забудови, доріг і значно відчутнішого антропогенного впливу річка ніби «змінює паспорт» – тут її знають під іншим ім’ям: Потіт. Так її називають містяни і так її позначають на топографічних картах. У районі Старої Жучки та Калинівського ринку ця назва настільки міцно закріпилася в місцевому вжитку, що про Шубранець як назву тієї самої річки багато хто з містян майже не згадує, а дехто й зовсім не знає.
Та, власне і двома назвами ця історія не обмежується. Місцева пам’ять завжди була детальнішою за карту. У місцевих краєзнавчих переказах зустрічається ціла мозаїка таких мікроназв, а разом із ними – місцеві історії й легенди. Це вже не мова офіційної гідрографії, а інший пласт – те, як річку бачили й називали люди, які поколіннями жили поруч із нею.
Тож історія Шубранця (Потіту) – насправді не лише історія двох назв. Це історія однієї малої річки, яка на своєму короткому шляху встигає змінити і ландшафт, і характер, і навіть ім’я, залишаючись при цьому частиною єдиної водної системи. І саме ця здатність однієї річки жити під різними іменами й по-різному відкриватися, змушує уважніше придивитися і до інших малих водотоків, за кожним з яких завжди є своя цікава історія.
Бо у великій річковій системі немає неважливих річок.
Малі на карті – вони зовсім не малі за своїм значенням.






