Річка Дністер

5

Фізико-географічні умови формування стоку

Басейн річки Дністер займає південно-західну частину України і східну частину Молдови. Охоплює значну частину територій семи областей України (Львівська, Івано–Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька та Одеська) і більшу частину (59%) території Республіки Молдова. На території басейну Дністра розташовані 69 міст, 127 смт., з них 62 міста і 95 смт. в межах України.

Україні належить верхів’я Дністра і його пригирлова частина. Ділянка ріки, довжиною 225 км, є суміжною для України та Молдови, а частина річки, довжиною 475 км, знаходиться на території Молдови. Тільки незначна ділянка р. Ств’яж, верхів’я лівої притоки Дністра, належить Польщі.

Виток р. Дністер знаходиться біля кордону України з Польщею, на схилі Карпатських гір (г. Розлуч, Львівська обл.). Абсолютна висота витоку – 760 м. На перших декількох кілометрах річка є невеликим струмком, який в’ється по лісу. На ділянці біля в/п Стрілки (першого на річці) – це вже значний потік шириною 10 – 15 м та глибиною 0,5 м. Нижче м. Старий Самбір Дністер виходить з району гір та набуває риси напівгірської річки. Ширина русла збільшується до 30 м, глибина – 0,8 – 1 м.

Загальна довжина р. Дністер 1352 км, в межах України вона становить 912 км (67%) і впадає в Дністровський лиман, який має довжину 40 км і ширину до 12 км. Водозбірна площа басейну р. Дністер становить 72900 км2, з них в межах України розташовано 53490 км2 або 73%. Це друга за водністю річка, яка має площу водозбору, що складає 9% від загальної території України. Середній похил складає 56 см/км.

05Геологічна будова

Одним із головних чинників, що визначає гідрологічний режим водних об’єктів, є геологічна будова. Геологічна будова визначає те, якими є площа водозбору річок, похил, характер грунтів, гідрогеологічні умови.

Відповідно до геологічної будови басейн р. Дністер можна поділити на три частини – Карпатську, Подільську та Нижню. Для карпатської зони найбільш поширеними гірськими породами є піщаники, мергелі, аргіліти, а також вапняки. В середній частині басейну найбільш поширені вапняки, піщаники та глини. В нижній течії переважають глини та вапняки. Долина в нижній течії заповнена алювіальними відкладами. На поверхні вони перекриті лесом.

Ріки, що стікають з Карпат, несуть значну кількість алювіальних відкладень, які відкладаються в передгірській частині. Товща алювіальних відкладень в гирлі р. Стрий, притоці Дністра, досягає 30 м. Виходи палеозою на поверхню зустрічаються на крайньому сході по берегах Дністра. Це вапняки, піскові сланці. Відклади мезозою всіх систем зустрічаються у східних Карпатах (конгломерати, вапняки, піскові, кременисті породи), на Придністров’ї і долині Дністра (мергелі, глауконітові піски і вапняки), у флішевій зоні Карпат (базальтові конгломерати, чорні піщано – глинисті сланці, пісковики, вапняки, червоні сланці), у гірських районах – сірі пісковики, зеленуваті глинисті сланці, кварцитові пісковики. Неогенові відклади Прикарпаття представлені пісковиками, гравійними конгломератами, глинами, а Придністров’я – вапняками і гіпсом. Тут розвинутий карст. Шари давніх геологічних періодів перекриті товщею четвертинних відкладів континентального походження: алювіальними і делювіальними відкладами, лесоподібними суглинками і лесом.

12На південно-західній окраїні Подільської височини найбільш давніми є делювіальні відклади (грубі кварцові піски з домішками гальки карпатського походження). Алювіальні відклади зустрічаються на верхніх терасах Дністра. Вони представлені пісками, глинами і галькою карпатського походження. Відклади нижніх терас представлені більш молодим алювієм (піски, річкові глини, намул, галька). Крім алювію зустрічаються лесоподібні суглинки, лес.

В межах Прикарпаття четвертинні відклади представлені галькою, гравієм, пісками, глинами і суглинками, а в Карпатах – потужним шаром суглинків (1-5 м) із щебенем. У верхів’ї зустрічаються відклади водольодникового походження. Долини гір, тераси, заплави складені алювіальними відкладами з піску і глини.

 Ґрунти

Характеристика ґрунтового покриву визначається впливом клімату, характером підстилаючих порід, місцевими особливостями. В цілому, поширення ґрунтів відповідає природним зонам.

Найбільш поширеними в верхів’ї Дністра є гірсько-лісові щебенюваті ґрунти. У Прикарпатській смузі ґрунти здебільшого дерново-підзолисті. Суттєво іншим є ґрунтовий покрив у межах Подільської височини. У верхній частині басейну – це переважно сірі лісові ґрунти.

В долині річки більшого поширення набувають більш опідзолені чорноземи. У нижній течії за умов дефіциту вологи поширені південні чорноземи і каштанові ґрунти з ознаками засолення.

 Рослинність

19Значну роль у гідрологічному режимі річок і водойм, формуванні якості води відіграє рослинність. ЇЇ поширення є навіть більшим від площі водних об’єктів, оскільки вона зустрічається не тільки у воді, але і на берегах. Врешті-решт, ця рослинність є невід’ємною складовою річок.

Природна рослинність найкраще збереглася в Карпатах. Найбільш поширеною в горах є смерека, ялиця та бук. Основна смуга поширення цих лісів – 100-1400 м. Нижче по схилах поширені змішані ліси. Ще нижче – листяні. Основні породи: дуб, бук, граб та липа. В підліску зустрічається ліщина. У вологих місцях є ясень та в’яз.

За межами Карпат природна рослинність збереглася мало. На Поділлі зустрічаються грабові та дубові ліси. В долинах річок поширені чагарники. В степовій частині басейну ліси збереглися в ярах.

Уся гирлова частина Дністра вкрита густою рослинністю (верби, тополі); здебільшого зустрічаються на прируслових валах, насамперед, де їх відносна висота є більшою. Поблизу лиману зустрічаються лише поодинокі дерева. Домінантна рослинність у плавнях – очерет звичайний. Де-не-де зустрічаються луки озерні. Що ж до водних рослин, то тут поширеними є рдесник, жабурник, сальвінія плаваюча, водяний горіх.

Більшість мілководдя Дністровського водосховища позбавлена рослинності. Значна частина його прибережної зони обривиста і підлягає хвильобою. Такі умови несприятливі для розвитку вищих водних рослин.

 В районі с. Жванець (м. Хотин) заростання прибережної зони незначне. Деяке поширення отримали земноводні рослини, особливо види гречихи.

21В буферному водосховищі прибережна флора і фауна зазнають негативного впливу різких коливань екологічно значимих факторів середовища. В зв’язку з несприятливою дією гідрологічного режиму більшість мілководь в верхній частині позбавлені рослинності.

В нижній частині водосховища рослинний покрив має плямистий характер. Найбільш частіше зустрічаються занурені рослини. В пригреблевій ділянці буферного водосховища занурені рослини формують змішані зарості в суміші з нитковими водоростями.

 Гідрографічна мережа

 Довжина басейну Дністра – близько 700 км, середня ширина близько 103 км. З заходу оточений Карпатами, північного заходу – Сано–Дністровським вододілом, з півночі – Розточчям, з південного сходу – Дністровсько–Бузьким та зі сходу – Дністровсько–Прутським вододілами. Основною особливістю гідрографічної мережі басейну Дністра є відсутність значних приток – переважають малі річки завдовжки до 10 км (16234 річки). Ще 449 річок мають довжину до 25 км, 86 річок – 26 – 50 км, 45 річок – 51 – 100 км, 15 річок – 100-300 км. На басейн Дністра припадає 23,7% рік України, загальна довжина яких складає 34650 км.

Стік Дністра в середній по водності рік складає 8,4 млрд.м3 (витрати 274 м3/с).Середні багаторічні витрати річки в гирловій частині дорівнює 310 м3/с. Розрахунковий стік Дністра через Дністровський гідровузол складає 8,4 млрд.м3 (50% забезпеченості), 6,9 млрд.м3 (75% забезпеченості та 4,8 млрд.м3 (95% забезпеченості).

25Річкова мережа в басейні Дністра на різних ділянках розвинута нерівномірно. Вона найбільш густа (понад 1 – 1,5 км/км2) у Карпатській частині басейну, на цій ділянці формується близько 70% стоку річки; менша – на лівобережній Подільській – 0,5 – 0,7 км/км2; і зовсім не розвинута в нижній степовій частині (0,20 км/км2 і менше).

За умовами живлення, водного режиму і фізико–географічними особливостями русло Дністра також можна розділити на три частини: Верхню – Карпатську (від витоку до с. Нижнє, гирло р. Тлумач, 2 км нижче гирла р. Золота Липа, довжина 296 км), Середню – Подільську (від с. Нижнє до м. Дубоссари, довжина 715 км) та Нижню (від греблі Дубосарської ГЕС до гирла, довжина 351 км).

Карпатська частина басейну Дністра складається із декількох середніх за висотою хребтів, які тягнуться паралельно один одному. Схили гір переважно похилі. Дністер на цій ділянці характеризується значними перепадами висот та водоспадами через кожні 2 – 3 км. Швидкість течії води – 1 м/с. Висота берегів ріки досягає 100 – 150 м. Важливою особливістю гірської частини є те, що вона зазнає неотектонічних рухів: кожний рік збільшується на 10 – 15 мм.

Перша велика притока Дністра – р. Стрв’яж, що впадає з лівого берега. Далі по течії основними притоками є праві, перша серед них – р. Бистриця. Ділянка між гирлом Стрв’яжу та м. Розвадів являє собою Верхньодністровську низовину, що тягнеться широкою смугою здебільшого на правому березі Дністра. Перед впаданням р. Стрий, найбільш повноводної притоки, ширина Дністра становить 60 – 65 м.

34Нижче по течії своїми розмірами виділяються рр. Свіча, Ломниця та Бистриця. Вказана ділянка Дністра відносно збільшення стоку є найважливішою. На додаток до повноводних правобережних приток, що витікають з Карпат, в річку впадає ще кілька приток з лівого берега. Найбільші серед них – Гнила Липа та Золота Липа. Ширина цієї ділянки досягає 100 м, глибина 2,5 – 3 м. Тут формується близько 50% стоку Дністра. 

На Карпатській території басейну Дністра середні значення модуля річного стоку є найбільшими(4,70 – 5,33 л/с км2), а біля самого витоку річки цей показник досягає 10,0 л/с км2.

Подільський Дністер розташований на Волино–Подільській ділянці басейну Дністра. Для цієї ділянки басейну притаманні висхідні рухи земної поверхні. Внаслідок цього долина Дністра і його приток дуже врізана з крутими, місцями каньйоноподібними схилами, які піднімаються над рівнем Дністра на 150 – 180 і більше метрів. Річка має ряд добре розвинутих меандр. Висота долини середнього Дністра складає 360 – 470 м над рівнем моря. Волино–Подільська частина басейну також має добре розвинуту гідрографічну сітку (до 0,7 – 1,0 км/км2). Гідрографічна сітка представлена такими річками: Верищиця, Гнила Липа, Стрипа, Серет, Смотрич, Ушиця, Лядова, Мурафа та інші. Ширина річки в межень коливається від 80 до 200 м. В середній течії річки спостерігається часте чергування порогів, перекатів та плесів. Найбільш значні пороги в м. Ямпіль довжиною до 400 м, шириною до 250 м. Глибина річки на перекатах коливається від 0,35 до 1 м, на плесах – від 1,5 до 4 м, на порогах – від 0,5 до 1,2 м. Основні притоки – річки Серет та Збруч. На середній ділянці Дністра збудоване Дністровське водосховище.

dnestr5Нижня частина знаходиться на території Причорноморської низовини та має рельєф степного типу. Русло Дністра дуже звивисте. Долина нижнього Дністра має добре розвинуту заплаву та шість надзаплавних терас. В пониззі вона періодично затоплюється під час повені. Гідрографічна сітка слабо розвинута – 0,2 км/км2. Всі ліві притоки нижньої ділянки Дністра відноситься до малих річок з невеликою водністю (Реут, Ікель, Бик). Найбільша притока – р. Турунчук, який забирає близько 60% води Дністра. Нижче с. Маяки від Дністра відділяється рукав Глибокий Турунчук – штучний канал шириною близько 100 м та глибиною 9 – 10 м.

Плавнева ділянка Дністра, яка видовжена з північного заходу на південний схід, має довжину 57 км, а ширина її – 4 – 6 км. Тут спостерігаються плавневі озера, їх близько ста, але найбільших – 10 – 15, а саме: Путрино, Тудорово, Біле та інші.